Матаджі Олександра Третякова:
У перші місяці повномасштабного вторгнення я з групою відданих виїхала до Чернівців. Там було багато старших відданих, відкрився філіал «Їжі життя» та розпочалося дуже активне духовне життя. Щодня ми готували обіди, і бувало так, що на дні відер ще лишався прасад. Ми не мали змоги його зберігати, тож потрібно було в той самий день усе роздати. Я відповідала за чистоту, а також за розповсюдження цих залишків. Зазвичай я пакувала їх у баночки та роздавала відданим. Якоїсь миті я зрозуміла, що потрібно також ділитися з іншими, і почала прогулюватися навколишніми дворами із цим прасадом. Я підходила до літніх людей, знайомилась. Вони охоче розповідали про своїх сусідів, біженців та нужденних, що потребували допомоги. Хтось виносив каструлі, і ми пересипали прасад з пакету, хтось запрошував до себе додому.

Якось я зустріла літню жінку, яка відмовилася брати прасад, але сказала, що живе поруч і їй подобається спостерігати за відданими, а також що у неї скоро день народження. Було видно, що їй подобається ця культура, тож я вирішила подарувати їй сарі, показати, як воно вдягається, а ще запропонувала книжку «Крішна, Верховний Бог-Особа». Її дорослий син відкрив книгу, прочитав опис та почав одразу їй переказувати: «Дивись, це Крішна, а це демон…». Звідки він знав це? Він лише прочитав маленький опис.

Виявилося, що ця жінка свого часу працювала викладачкою та цікавилася різними культурами, зокрема індійською. Вона вирізала з радянських журналів і газет картинки, як-от зображення Господа Рами, та вклеювала у блокнот. Крім того, вона показала фігурку, яку зліпила власноруч. З прикрас та одягу було видно, що це фігурка вайшнаві. Ми обмінялися контактами, і згодом вона прислала мені в Київ картину Крішни й Радгарані, яку також намалювала сама. Ми зустрілися через рік, і вона розповідала, як ходила в храм у Чернівцях і як робила пожертви на його будівництво.

Підготувала Крішна Пранатхіка д. д.